Пропуск процесуального строку: поважна причина чи недбальство заявника?

Неповнота нормативно-правових приписів, необхідних для вирішення судом конкретного спору, є серйозною проблемою, що призводить до формування неоднакової судової практики. Особливо важко досягти єдності судових рішень у справах про поновлення процесуальних строків з причин, які суд може визнати поважними.

На сьогодні у господарському законодавстві немає чіткої норми, яка б визначала поняття «поважна причина», її загальні ознаки. Також немає переліку поважних причин чи певного кола обставин, які можна вважати підставою для поновлення пропущених процесуальних строків. 

Натомість законодавець передбачив, що причини поважності пропуску процесуального строку суд оцінює, зважаючи на обґрунтування поважності цих причин та наданих доказів. Така оцінка відбувається з дотриманням норм ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Певна річ, така свобода суду в оцінюванні поважності причин пропущення строків має суб’єктивний характер. У зв’язку з цим особливої цінності набуває стала судова практика.

Однак, як свідчить досвід, наявність судової практики — не панацея. Вона теж не гарантує єдність правових позицій суддів першої та вищої судової інстанцій у досить простих питаннях.

Як приклад, розглянемо випадок із відновленням строку пред’явлення наказу до виконання у справі, яку розглядав Господарський суд Миколаївської області.

25 березня 2014 року Господарський суд Миколаївської області виніс ухвалу у справі № 11/459/07 за позовом Березнегуватського професійного ліцею до Колгоспу «Прометей» про відмову у задоволенні заяви ліцею про поновлення строку пред’явлення наказу до виконання.

Як відомо, згідно з ч.1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України в разі пропуску строку для пред’явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено. Про необхідність визнання поважною причини пропуску встановленого законом процесуального строку (для його відновлення), зазначено і в ч. 1 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Заяву ліцею про відновлення строку пред’явлення наказу до виконання було мотивовано відсутністю у штаті позивача юрисконсульта. Це, на думку позивача, унеможливило вчасне пред’явлення наказу до виконання. За словами позивача, невиконання наказу суду було виявлено під час перевірки (ревізії) Баштанської міжрайонної фінансової інспекції. 

Розглянувши обставини справи, Господарський суд Миколаївської області вирішив, що відсутність юрисконсульта у штаті позивача не може бути об’єктивною та поважною причиною пропуску процесуального строку для пред’явлення наказу до виконання, оскільки виконання функцій, спрямованих на захист та представництво інтересів позивача (зокрема і в органах державної виконавчої служби) може здійснювати також інша особа на підставі довіреності, навіть і без залучення до штату підприємства, а шляхом укладення окремих договорів на виконання необхідних дій та надання юридичних послуг. До речі, пред’явити наказ до виконання у змозі будь-який працівник на підприємстві. Для цього лише необхідно вчинити найпростіші дії — надіслати наказ рекомендованим поштовим відправленням до органу Державної виконавчої служби. Отже, у задоволенні заяви було відмовлено. 

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, Березнегуватський професійний ліцей звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. У скарзі позивач послався на те, що під час прийняття оскаржуваної ухвали Господарський суд Миколаївської області в неповному обсязі дослідив усі фактичні обставини справи, які мали суттєве значення для розгляду заяви про відновлення строку для пред’явлення наказу до виконання.

Ознайомившись із матеріалами та обставинами справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що суд першої інстанції не врахував того факту, що Березнегуватський професійний ліцей є навчальним закладом і не мав можливості утримувати у штаті юриста, що становило певні труднощі для пред’явлення наказу до виконання. Таким чином, апеляційний суд визнав відсутність юриста поважною причиною для пропуску процесуального строку, чим засвідчив свою протилежну правову позицію. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.05.2014 у справі № 11/459/07 апеляційну скаргу ліцею задоволено, а ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2014 у цій справі — скасовано. 

Проаналізуємо правові позиції, накопичені в українській судовій практиці поновлення пропущених процесуальних строків. 

Слід зазначити, що судова практика багата на приклади розгляду спорів з аналогічних питань. Є в ній і приклад розгляду судом першої інстанції аналогічної справи, яку з вищеописаною справою № 11/459/07 єднає низка спільних рис: і тип позивача (навчальний заклад), і предмет спору (про поновлення пропущеного строку пред’явлення наказу до виконання), і посилання позивача на поважну причину (відсутність юриста у штаті навчального закладу — Вінницького технічного коледжу). Це справа № 14/306-05, в якій Господарський суд Вінницької області виніс ухвалу від 18.11.2011 про відмову у поновленні строку на подання наказу до органів ДВС. На переконання суду, відсутність юриста жодним чином не могла вплинути на своєчасність звернення до виконання судового рішення, і надані докази та мотиви, наведені у заяві, не підтверджують поважності причин пропуску строку для пред’явлення наказу до виконання). 

Яскравим прикладом розгляду в першій інстанції справи про поновлення пропущеного строку для пред’явлення наказу до виконання, в якій позивач є бюджетною організацією, є справа № 6/234. Державний заклад «Клінічна лікарня Міністерства охорони здоров’я України» (позивач) мотивував свою заяву про поновлення пропущеного строку тим, що лікарня є бюджетною організацією, основним видом діяльності якої є надання медичної допомоги і в штаті якої відсутній юрист або інший фахівець у галузі права. Позивач послався на повну необізнаність в питаннях юриспруденції. Розглянувши обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що некомпетентність позивача в юридичних питаннях, а також відсутність в його штаті фахівця в галузі права не свідчать про поважність причини пропуску строку, установленого законодавством для пред’явлення наказу до виконання.

Було б цікаво дослідити історію оскарження цих ухвал у судах вищих інстанцій (якщо такі спроби були), але в Єдиному державному реєстрі судових рішень відомостей щодо цього немає. Ураховуючи це, далі вважаємо за доцільне розглянути приклади інших справ, судові рішення в яких було оскаржено в апеляційному або в касаційному порядках. 

Так, Донецький апеляційний господарський суд в ухвалі від 01.08.2012 у справі № 27/5014/953/2012, розглянувши апеляційну скаргу про відновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження, зазначив, що з огляду на зміст ст.53 Господарського процесуального кодексу України, поважними причинами пропуску строку визнаються лише ті обставини, які є об’єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов’язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії. 

Відмовляючи у задоволенні клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку, Донецький апеляційний господарський суд визнав, що тимчасова відсутність директора та юриста, який представляв підприємство (обидва перебували у відрядженні), не може вважатися поважною причиною у розумінні ст.53 Господарського процесуального кодексу України. Дійшовши такого висновку, суд взяв до уваги, що заявник не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у підготовці апеляційної скарги іншого представника — з числа як своїх представників, так і осіб, не пов’язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 Господарського процесуального кодексу України), причому брак коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини пропуску відповідного строку. Крім того, у цій ухвалі Донецький апеляційний господарський суд слушно зауважив, що вказані скаржником обставин свідчать не про поважність причини пропуску процесуального строку, а про недбалість скаржника.

В аналогічному випадку із відмовою у відновленні пропущеного процесуального строку (для подання касаційної скарги) Вищий господарський суд України в ухвалі від 09.02.2011 у справі № 38/429 зазначив, що посилання скаржника на відсутність юриста у штаті підприємства стосується виключно організації скаржником власної внутрішньої діяльності, отже касаційну скаргу було повернено без розгляду. В іншій справі № 62/223-10 колегія суддів касаційної інстанції зазначила в ухвалі від 24.01.2011, що можливість вчасного подання касаційної скарги залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто мала суб’єктивний характер. На відсутність юриста на підприємстві як на поважну причину для пропуску процесуального строку також посилались скаржники у справах № 20/26/10 (ухвала ВГСУ від 23.03.2011), № 35/512-05 (ухвала ВГСУ від 29.09.2006), № 39/30пн (ухвала ВГСУ від 29.03.2010), але в суді касаційної інстанції у задоволенні скарг було відмовлено.
Як бачимо, судова практика не визнавати відсутність юриста на підприємстві як поважну причину для пропущення процесуального строку, існує вже тривалий час. Про це свідчить, зокрема, ухвала Вищого господарського суду України від 29.09.2006 (справа № 35/512-05), в якій чітко сформульовано: «відсутність юриста не може вважатись поважною причиною в розумінні змісту ст. 53 ГПК України».

Аналогічна судова практика існує і в цивільному судочинстві. Так, наприклад, Корольовський районний суд м. Житомира 31 березня 2014 року виніс ухвалу у справі № 296/11037/13-ц, в якій відмовив житлово-будівельному кооперативу у поновленні строку пред’явлення наказу до виконання. Розглянувши причини пропуску процесуального строку (відсутність посади юриста на підприємстві та тяжке матеріальне становище), суд визнав їх неповажними, оскільки ці причини не становили перешкоди для звернення до органів Державної виконавчої служби із заявою про виконання судового наказу. Аналогічну ухвалу винесено у справі № 296/11062/13-ц.

Поряд із такою одностайністю суддів різних судових інстанцій щодо визнання відсутності юриста неповажною причиною правова позиція Одеського апеляційного господарського суду у справі № 11/459/07 викликає щонайменше подив. По суті, задоволення скарги у цій справі є виправданням недбальства скаржника. 

Передбачити подальший розвиток подій не важко — діаметрально протилежні погляди суддів можуть породити замкнене коло звернень до суду. У цьому колі щораз опинятимуться позивачі із заявами про поновлення пропущеного процесуального строку, сподіваючись на прийняття вигідного для них судового рішення. Теоретично такий шанс існуватиме, адже спрогнозувати в умовах існування різної судової практики, яким буде судове рішення, стане неможливо.

Забезпечення єдності судової практики, навпаки, зумовлює позитивні наслідки — зменшення випадків звернень до суду та випадків оскарження судових рішень. Усталеність, однотипність судової практики є дієвим засобом підвищення довіри суспільства до судової влади.

Чи може суддя при розгляді конкретної справи відійти від усталеної судової практики? На нашу думку, блискучу відповідь на це запитання дав Голова Верховного Суду України Ярослав Романюк, який у своїй доповіді «Забезпечення єдності судової практики Верховним Судом України: реформа потребує продовження» зазначив: суддя «повинен знати про єдину судову практику і відобразити її у своєму рішенні; проте при цьому ретельно, обґрунтовано мотивувати, чому він, знаючи про усталеність судової практики, вважає за необхідне відійти від неї й ухвалити інше рішення».

Підсумовуючи викладене, можна дійти таких висновків.

Сьогодні норми Господарського процесуального кодексу не пов’язують право суду відновити пропущений процесуальний строк з певним колом обставин, які призвели до пропуску цього строку. Передбачити усі такі обставини було б у жодному разі неможливо. Інша річ — перелік причин, які не можуть бути підставами для відновлення строку, як, наприклад, постійна або тимчасова відсутність юриста на підприємстві, але, на жаль, такого переліку законодавці теж не передбачили. 

Отже, у кожному конкретному випадку суд повинен ретельно оцінити докази й мотиви заявника, уважно вивчити обставини справи та надати мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. За браком відповідних законодавчих норм, під час визначення ступеня поважності причин пропуску строків у нагоді суддям може стати судова практика, у першу чергу апеляційний і касаційний перегляд судових рішень. Не слід забувати і про те, що строки для вчинення певних дій, визначені у процесуальному законодавстві, мають дисциплінувати осіб, що звертаються до суду.

Що ж стосується справи № 11/459/07, в якій Одеський апеляційний господарський суд поновив строк пред’явлення наказу до виконання Березнегуватському професійному ліцею, то юриста у штаті ліцею досі немає…