Кредитування підприємців: із практики вирішення судових спорів

 Незважаючи на складність економічних процесів, що проходять в Україні, одним із найефективніших та швидких способів отримати громадянам кошти на розвиток бізнесу або на споживчі потреби лишається кредитування. Так, про те, що велика кількість українців не збирається відмовлятися від кредитних послуг банків, свідчить не тільки статистика фінансових установ, а й дані щодо розгляду судами справ, які виникають з кредитних правовідносин.

Підбиваючи підсумки року, що минає, господарський суд Миколаївської області встановив: у період із січня по листопад у суді було розглянуто понад 200 спорів щодо укладення, виконання та розірвання кредитних договорів. Найбільшу кількість справ було порушено за позовами банків через неможливість позичальників своєчасно виконати договірні зобов’язання із повернення кредиту. Переважна кількість таких спорів стосувалася стягнення заборгованості за кредитним договором, забезпечення договірних зобов’язань, звернення стягнення на заставлене майно або предмет іпотеки. 

Однак, не тільки кредитодавці звертаються до господарського суду з позовами, а й підприємства та фізичні особи-підприємці, які отримали банківський кредит. Як правило, майже в усіх випадках позичальники бажають визнати кредитний договір недійсним або нікчемним, маючи за мету відтягнути в часі момент повернення кредиту або взагалі не повертати його. Зважаючи на частоту надходження таких позовних заяв, господарський суд вважає за необхідне роз’яснити деякі особливості вирішення даних спорів.

Як стало відомо, наприкінці листопада до господарського суду надійшов позов одного з миколаївських приватних підприємств — про встановлення нікчемності кредитного договору про відкриття кредитної лінії. На думку позивача, якщо кредитний договір не скріплений основною печаткою банку, то при його укладенні не було додержано обов’язкової письмової форми договору. Цей факт, як вважає позивач, свідчить про нікчемність кредитного договору —  тобто про те, що останній є недійсним з моменту укладання. Однак, розглянувши матеріали справи, суд визнав кредитний договір позивача укладеним відповідно до вимог чинного законодавства. Отже, у  позові було відмовлено. Чому?

Як виявилося, договір було скріплено не основною печаткою банку, а  печаткою його філії. Але ж це не є підставою для визнання договору нікчемним. Згідно з чинним законодавством, філіям та іншим відокремленим підрозділам установ, підприємств та організацій дозволяється виготовлення каучукових та металевих печаток, якщо це передбачено статутом, положенням або про наказом про ці підрозділи. В описуваному  випадку положенням про філію банку було закріплено право використання печатки філії із відповідним написом. Крім того, в законодавстві взагалі немає визначення понять «основна печатка» й «додаткова печатка», і не передбачено необхідності скріплення договору якоюсь конкретною визначеною печаткою юридичної особи. Таким чином, рішення суду про те, що кредитний договір приватного підприємства був скріплений належною печаткою банку, було цілком законним і справедливим.

Останнім часом також почастішали випадки звернень підприємців до господарського суду із позовами про визнання кредитних договорів недійсними на різних підставах. Зокрема, досить поширене посилання позивачів на те, що в кредитному договорі не визначено відповідальності  банку щодо видачі кредиту, суд не вважає підставою для визнання договору недійсним. Указана умова не є істотною для укладення  договору, тоді як умови про предмет кредитного договору, суму кредиту та строк дії договору мають вельми важливе значення. Крім того, у договорі має бути чітко  вказано розмір процентної  ставки  за  кредитом, яка  може бути фіксованою або змінюваною.

На жаль, мирне позасудове врегулювання спорів навколо кредитів  — явище рідкісне. Майже в усіх випадках і кредитори, і підприємці-боржники вимушені звертатися до господарського суду, де під час розгляду їхнього спору буде враховано всі вимоги чинного законодавства.