Судова реформа: на роздоріжжі поглядів і пропозицій

Судова реформа в Україні триває з часів проголошення незалежності. Особливо пильну увагу реформуванню судової системи законодавці приділили минулого року — світ побачило одразу декілька законопроектів, що стосувалися «перезавантаження» судової влади. Незважаючи на це, формування системного й узгодженого бачення подальшого здійснення судової реформи досі не завершено. 

13 січня цього року парламент прийняв у першому читанні два законопроекти — президентський (№ 1656, «Про забезпечення права на справедливий суд») та депутатський (№ 1497, «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та інших законодавчих актів щодо удосконалення засад організації та функціонування судової влади відповідно до європейських стандартів»). 

Автори законопроектів передбачили низку новацій у судовій системі, зокрема у процедурі добору і обрання суддів, зміцненні основ відповідальності суддів, удосконаленні механізму електронного судочинства тощо. Очікується, що пропонований комплекс заходів позитивно вплине на ефективність діяльності судів й доступність правосуддя, забезпечить кожній особі право на отримання справедливого судового рішення. Важко переоцінити важливість цих завдань, адже вони відповідають вимогам суспільства, яке чекає від судів справедливого, неупередженого, незалежного правосуддя. Водночас в обох законопроектах не передбачено усунути недоліки в чинному законодавстві, які впливають на якість розгляду судових справ в окремих галузях судочинства. 

Як приклад, розглянемо один із аспектів — не завжди виправдане визначення у законодавстві компетенції господарських та адміністративних судів, яке зумовлює недосконалість сучасної судової процедури. 

На нашу думку, одним із важливих кроків зміцнення довіри до системи судів є внесення змін до процесуального законодавства щодо розмежування підвідомчості справ за участю суб’єктів господарювання та органів державної влади (Державної податкової служби, Митної служби, Фонду соціального страхування та ін.), предметом спору з якими є стягнення податків, зборів тощо. Виникнення таких спорів є продуктом здійснення господарської діяльності, правове регулювання якої визначає Господарський кодекс України.

Так, згідно із ст. 1 Господарського кодексу України предметом його регулювання є господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 238 цього ж Кодексу за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Звернемося також до Кодексу адміністративного судочинства (далі — КАСУ).

Стаття 2 КАСУ визначає, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, беручи до уваги можливість установлення «іншого порядку судового провадження», вважаємо за необхідне передбачити в законодавстві норми, що визначатимуть порядок розгляду вищезазначених спорів між суб’єктами господарювання й державними органами саме господарськими судами. Варто зважити й на те, що господарські суди вже мають досвід вирішення таких спорів (оскільки розглядали їх деякий час від моменту свого створення), отже розглядатимуть їх без особливих труднощів.

Віднесення цих спорів до підвідомчості господарських судів вважаємо доцільним з огляду на таке.

Найголовнішою перевагою розширення підвідомчості справ, які розглядають господарські суди, стане розширення можливості суддів своєчасно і якісно розглядати певні види справ. Таким чином, завдяки суттєвому зменшенню робочого навантаження в адміністративних судах (яке відбудеться в результаті передавання спорів між суб’єктами господарювання й державними органами на розгляд господарським судам) буде отримано максимальний ефект, спрямований на збалансування кількості справ та дотримання строків розгляду спорів і в господарських, і в адміністративних судах. 

Іншим доводом на користь розмежування підвідомчості справ за участю суб’єктів господарювання є особливості доказування.

Засобами доказування в адміністративному суді є показання свідків, що не передбачено в Господарському процесуальному кодексі. Без сумніву, у процесі захисту прав фізичних осіб у деяких випадках не обійтись без заслуховування свідків. Водночас використання показань свідків для підтвердження чи спростування господарських операцій призводить лише до неоправданого затягування строку розгляду справ (що негативно впливає на господарську діяльність) і підвищує ризик прийняття неправомірного рішення.

Отже, розширення компетенції господарських судів у напрямку передавання їм на розгляд спорів між суб’єктами господарювання та суб’єктами владних повноважень видається нам розумним і виваженим кроком. Систему правосуддя має бути приведено у відповідність до потреб суспільства.

І в президентському, і в депутатському законопроектах передбачено внести деякі зміни у процесуальні кодекси та інші закони. Однак процесуальне законодавство потребує не спорадичних новацій, а ґрунтовного докорінного реформування із залученням найдосвідченіших юристів у своїй спеціалізації.

Зокрема, давно назрілим питанням є прийняття нового Господарського процесуального кодексу та відповідних підзаконних нормативних-правових актів (з попереднім широким обговоренням), або, принаймні, усунення суперечностей у сучасній редакції ГПК, на які чомусь ніхто не звертає уваги.

Так, наприклад, ч. 2 ст. 90 ГПК України передбачено, що окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам, які несуть відповідальність за ухилення від виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, в порядку та розмірі, передбачених частиною першою статті 119 цього Кодексу.

Однак, якщо ми звернемося до ст. 119 ГПК України, то побачимо, що ця стаття стосується поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання, а не порядку та розміру відповідальності за ухилення від виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі.

Зазначені проблеми потребують якнайшвидшого врегулювання на законодавчому рівні. Сьогодні Україна стоїть на роздоріжжі різних поглядів та пропозицій щодо реформування судів, однак всеосяжного бачення проблем судової системи досі бракує. Не варто забувати, що лише за умови суттєвого вдосконалення процесуального законодавства можливий належний судовий захист прав і свобод людини, забезпечення однакового застосування закону. Реалізація цих завдань посилить процес утвердження в суспільстві верховенства права, сприятиме відновленню довіри до судової системи.

Костянтин Василяка, голова Господарського суду Миколаївської області