Шикуйтеся в чергу за папером: до яких наслідків призведуть нові правила матеріального забезпечення

 

 

Однією з новацій реформи стало позбавлення судів можливості самостійно вирішувати питання своєї фінансово-господарської діяльності. Що саме пропонують законодавці та які наслідки матимуть такі зміни для судів і сторін у справах?

 

 

 

Відповідно до ст.148 закону «Про судоустрій і статус суддів» фінансування органів судової влади здійснюється за рахунок державного бюджету, а функції головного розпорядника коштів щодо фінансового забезпечення діяльності всіх судів (окрім Верховного) здійснює Державна судова адміністрація. У п.4 цієї статті наголошено, що територіальні управління ДСА виступають розпорядниками бюджетних коштів щодо місцевих судів, у тому числі господарських і адміністративних.

 

Пропонована централізація має чимало недоліків, а перспектива заощадження державних грошей є доволі сумнівною.

 

Науковці визначають фінансову незалежність судів як самостійний вибір у рамках бюджетного процесу системи формування, розподілу та використання коштів для забезпечення виконання судовою владою своїх завдань.

 

Маючи повноваження розпорядників бюджетних грошей, господарські суди сьогодні спроможні невідкладно забезпечувати свої матеріально-технічні потреби, що безпосередньо впливає на якість та оперативність вирішення спорів. Однак у новелах закону зовсім по-іншому визначено шляхи вдосконалення діяльності судів, що є не тільки проблематичним, а й узагалі неприпустимим. Наприклад, одна лише затримка в придбанні паперу (за яким тепер доведеться «стати в чергу» в ТУ ДСА поряд з іншими судами) може призвести до порушення процесуальних строків виготовлення та надсилання процесуальних документів. Запобігти цьому може тільки тривале листування щодо часу придбання технічно-матеріальних цінностей для задоволення оперативних потреб суду, які теруправлінню навряд чи вдасться задовольнити вчасно.

 

До слова, нині система господарських судів є найкращою ланкою органів судової влади з погляду якості правосуддя й дотримання процесуальних строків. І в цьому не останню роль відігравав високий рівень організаційного забезпечення роботи цих установ. Чи збережуть господарські суди ці досягнення після нововведень — питання спірне.

 

 

 

Перетворення територіальних управлінь ДСА на посередників у справі вирішення фінансових та господарських питань усіх місцевих та апеляційних судів не сприятиме ефективному використанню бюджетних коштів, а навпаки, призведе до додаткових витрат на виплату заробітної плати працівникам судової адміністрації, які обслуговуватимуть суди дистанційно. Також, очевидно, це додасть зайвого бюрократизму в роботі.

 

На сьогодні ТУ ДСА через навантаження мають проблеми з оперативним та якісним кадровим,

організаційним та фінансовим забезпеченням судів. Тому навряд чи опіка над господарськими й адміністративними судами покращить ситуацію. Збільшення штату не усуне проблеми, оскільки надмірна концентрація повноважень на центральному рівні не сприяє ефективній реалізації повноважень. Крім того, у працівників територіальних управлінь немає необхідного досвіду роботи щодо матеріально-технічного забезпечення установ зі штатною кількістю понад 100 осіб.

 

Передання всієї кадрової роботи у господарських та адміністративних судах до ТУ ДСА, що сьогодні обговорюють в юридичних колах, узагалі є неприпустимим явищем і кроком назад. Це не матиме позитивних наслідків ані в належному підборі кадрів, ані в оперативності прийняття кадрових рішень. І, очевидно, не сприятиме створенню гарного психологічного клімату в суді.

 

Інша проблема — велика ймовірність скорочення штатів у господарських та адміністративних судах, які перейдуть під «опіку» ДСА. Масове вивільнення працівників фінансово-економічних відділів та відділів матеріально-технічного забезпечення, до чого може призвести реалізація закону, — додатковий тягар на державний бюджет. Адже вивільнення потребує необхідних виплат, а на роботу в управління ДСА візьмуть не всіх.

 

Не допоможе зекономити кошти і те, що виникне необхідність створення фінвідділів у територіальних управліннях. При цьому для збереження належного рівня ефективності та якості роботи чисельність працівників у них має бути наближеною до загальної кількості працівників у фінансових відділах місцевих спеціалізованих судів.

 

Водночас досвід децентралізації влади в більшості країн доводить, що розв’язання проблем на місцях має значно більший ефект, аніж роздування штатів одного центрального органу управління та розширення його компетенції.

 

 

 

Частина 6 ст.8 закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає, що керівник підприємства (у нашому випадку — голова суду) зобов’язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до цього, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання для обліку первинних документів.

 

Відповідно до чинного Типового положення про бухгалтерську службу бюджетної установи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 26.01.2011 №59, бухгалтерська служба утворюється як самостійний структурний підрозділ бюджетної установи. Таким чином, норми нового закону «Про судоустрій і статус суддів» не узгоджуються з положеннями інших нормативно-правових актів. Необхідність приведення низки актів у відповідність із цим законом неодмінно вплине на злагоджену роботу щодо організаційного забезпечення господарських та адміністративних судів, а закінчення перехідного періоду взагалі буде важко спрогнозувати.

 

 

 

Найголовнішим же є те, що обмеження самостійності судів у вирішенні питань матеріально-технічного забезпечення є виявом порушення гарантій їх незалежності. Це створює умови для опосередкованого впливу на керівництво установи, адже її голова стає фактично підпорядкованим судовій адміністрації, коли йдеться про фінансування очолюваного ним органу. Що це, як не узаконений інструмент тиску на суди? І чи потрібна взагалі за таких умов посада голови суду, якщо персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення установи, суддів та судового процеcу несе керівник апарату?

 

До того ж досі важко зрозуміти, який ефект дало здійснення ТУ ДСА права приймати та звільняти з роботи керівників апарату та їхніх заступників. У реальності це створює лише зайві адміністративні перешкоди та призводить до неефективного використання робочого часу.

 

Очевидно, що коли в державі проголошено курс на децентралізацію, судам необхідно надати право самостійно розпоряджатися бюджетними коштами. Водночас цей процес має супроводжуватись удосконаленням контролю з боку судової адміністрації.

 

Тож актуальним є розумне співвідношення між повноваженнями ДСАУ й господарських та адміністративних судів. Порушення балансу в будь-який бік призведе до негативних наслідків, як і повна концентрація фінансово-господарських повноважень у руках представників адміністрації. Тільки оптимальний децентралізований порядок вирішення фінансово-господарських та кадрових питань судів покликаний обмежити вплив на органи третьої гілки влади й гарантувати провадження їхньої діяльності згідно з основоположним принципом незалежності.