Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
22 лютого 2018 року відбулись збори суддів Господарського суду Миколаївської області, які підтримали звернення делегата ХV з'їзду суддів, судді Господарського суду Миколаївської області Ткаченка О.В. до ХV з'їзду суддів України.
Текст звернення викладено нижче.
Голові Рада суддів України
вул. Липського, 18/5, м. Київ, 01016
Симоненко В.М.
Делегата XV з’їзду суддів
від Господарського суду Миколаївської області
судді Ткаченка О.В.
Пропозиції до проекту рішення 15 з’їзду суддів
02.06.2016 Верховна рада України прийняла Закон «Про судоустрій і статус суддів» № 1402 – VIII (далі – Закон №1402).
Відповідно до статті 135 Закону № 1402 (зі змінами) суддівська винагорода суддів установлюється з огляду на розмір базового окладу судді місцевого суду – 30 прожиткових мінімумів, судді апеляційного суду – 50, судді Верховного суду – 75.
1. Пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону розмір суддівської винагороди суддів, призначених на посаду до прийняття Закону №1402, зменшують порівняно з розміром суддівської винагороди суддям, призначеним після набранням чинності цим Законом.
Тим самим порушується право раніше (до Закону №1402) обраних суддів, захищене статтею 1 Протоколу № 1, статтею 14 Конвенції з прав людини та ч.2 статті 23 Загальної декларації прав людини: «Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю».
2. Пункт 24 Прикінцевих та перехідних положень Закону суддям місцевих та апеляційних судів протягом трьох років зменшує розмір базового окладу порівняно з суддями Верховного суду, яким суддівська винагорода виплачується відразу в повному розмірі без обмежень.
Отже, вказана норма свідчить про дискримінацію суддів залежно від рівня суду, що також є порушенням статті 1 Протоколу № 1 в поєднанні зі статтею 14 Конвенції з прав людини.
3. Стаття 135 Закону № 1402, порівняно з попереднім Законом 2010 року № 2453, розмір посадового окладу судді місцевого суду збільшує з 10 прожиткових мінімумів до 30, а розмір посадового окладу судді Верховного суду — з 13 до 94 (75х1,25), що знову свідчить про нерівне ставлення до суддів і, відповідно, про порушення статті 1 Протоколу № 1 та статті 14 Конвенції з прав людини.
При рівному ставленні до всіх суддів незалежно від інстанції розміри окладів повинні бути збільшені з 10 і 13 прожиткових мінімумів або до 30 і 39 або до 72 та 94.
Крім того, змінено вже усталений, впроваджений всіма попередніми Законами про судоустрій (зокрема і чинною владою) коефіцієнт співвідношення між окладами суддів місцевого та Верховного судів – 1 до 1,3.
Конституційність такого співвідношення встановлена та гарантується рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року та статтею 22 Конституції України.
Конституційний суд, визнавши, за зверненням Верховного суду України, неконституційним скасування частини другої статті 44 Закону «Про статус суддів», дійшов висновку, що встановлене в ній співвідношення (1 до 1,6) окладів суддів місцевого та Верховного судів реалізує та утверджує гарантії незалежності суддів. І саме такий порядок є своєрідним механізмом, що стримує і не допускає значних диспропорцій в оплаті праці суддів різних рівнів.
4. Застосування регіональних коефіцієнтів – 1, 1, 1, 25 (ч.4 ст.135 Закону) також суперечить ч.2 ст.23 Загальної декларації прав людини, яка забороняє нерівну оплату праці за рівноцінну роботу за будь-якою ознакою. У даному випадку така ознака – це адміністративно-територіальне розміщення місця роботи судді.
Установлення коефіцієнту є лише спробою приховати відверто очевидну дискримінацію суддів місцевих судів, зменшивши різницю у співвідношенні між окладами з 3,1 (10 до 94) до 2,5 (30 до 75).
Отже, зазначені вище норми не можуть вважатися законними в розумінні положень Конвенції з прав людини.
Європейський суд з прав людини, в рішенні у справі «Олександр Волков проти України» (п.169) вказав, що вислів «згідно із законом» означає відповідність цього закону принципові верховенства права.
Тобто відповідність принципам верховенства права – це ознака не тільки судових рішень, а також законів, указів, постанов та інших актів, які приймаються органами законодавчої та виконавчої влади.
Конституційний суд України в рішенні N 15-рп/2004 від 2 листопада 2004 року зазначив, що згідно зі статтею 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи.
У Рішенні № 9-рп/2012 від 12.04.2012 Конституційний суд проголошує: «Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14 ), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року».
Верховний суд України, оцінюючи пункти 22, 23 та 25 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402, наголосив, що вони є дискримінаційними та суперечать статтям 22 та 24 Конституції України, оскільки судді, маючи єдиний статус, ставляться в нерівне становище (п.4 Пленуму від 01 червня 2016 року).
Таким чином, Верховна рада України, знехтувавши конституційними принципами національної правової системи України та фундаментальними цінностями світового співтовариства, позбавила суддів суттєвої частини їх суддівської винагороди, що є неприпустимим у демократичній державі й не може мати будь-якої легітимної мети.
Відповідно до п.7 ч.2 ст.129 Закону України З'їзд суддів України звертається з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності судів до органів державної влади та їх посадових осіб.
Відповідно до п.1 ч.8 статті 133 Закону Рада суддів України розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів.
Згідно з п.7 ст.46 Закону № 1402 Пленум Верховного Суду приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів.
Стаття 129 3акону № 1402 передбачає, що З'їзд суддів України приймає рішення, які є обов'язковими для всіх органів суддівського самоврядування (у т.ч. Пленуму Верховного суду) та всіх суддів (у т.ч. суддів, обраних до ВРП та ВККС).
Відповідно до статті 10 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» Уповноважений Верховної Ради України з прав людини вносить пропозиції щодо вдосконалення законодавства про запобігання та протидію дискримінації.
На підставі викладеного прошу включити до порядку денного питання та до проекту рішення з’їзду такі положення.
1. Звернутися до суб’єктів законодавчої ініціативи з пропозицією внести такі зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII:
1.1. Виключити з Розділу XII «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону № 1402 пункти, 22, 23, 24, 25.
1.2. Виключити зі статті 135 Закону № 1402 частину 4 (щодо регіональних коефіцієнтів).
1.3. Привести частину 3 статті 135 Закону № 1402 у відповідність до досягнутого рівня незалежності та рівності суддів різних інстанцій та встановити розміри посадових окладів суддів у такій пропорції:
1) судді місцевого суду – 1;
2) судді апеляційного суду – 1,1;
3) судді спеціалізованого суду - 1,2;
4) судді Верховного Суду – 1,3.
2. У разі відхилення пропозиції всіма суб’єктами законодавчої ініціативи або відсутності відповіді від них у встановлений Законом «Про звернення громадян» строк або у разі відсутності від будь-кого з них зустрічної пропозиції щодо поставлених питань, зобов’язати Раду суддів України та суддів Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії, обраних з’їздами суддів, розробити та організувати виконання інших заходів щодо захисту прав, свобод, інтересів суддів, які не суперечать закону і забезпечать ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
3. Пленуму Верховного Суду на найближчому засіданні розглянути можливість прийняття рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності норм Закону № 1402, вказаних у пп.1.1 – 1.3.
4. Звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з листом про здійснення передбачених законом заходів щодо припинення дискримінації суддів за ознакою професії та рівня суду, в якому працює суддя.
Делегат XV з’їзду суддів України,
суддя Господарського суду
Миколаївської області О. В. Ткаченко
_03_03.png)
