flag Судова влада України
Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Пропозиції кандидата у члени Вищої ради правосуддя — судді Господарського суду Миколаївської області О.В. Ткаченка — до XII, XIII, XІV, XV з’їзду суддів України

10 грудня 2018, 10:40

Господарський суд Миколаївської області пропонує ознайомитися з пропозиціями кандидата у члени Вищої ради правосуддя — судді Господарського суду Миколаївської області О.В. Ткаченка — до XII, XIII, XІV, XV з’їзду суддів України, на які суддю О.В. Ткаченка збори суддів Господарського суду Миколаївської області обирали делегатом

  

Пропозиції делегата XV з’їзду суддів України, судді Господарського суду Миколаївської області О. В. Ткаченка, до ХV з’їзду суддів України

02.06.2016 Верховна рада України прийняла Закон «Про судоустрій і статус суддів» № 1402 – VIII (далі – Закон №1402).

Відповідно до статті 135 Закону № 1402 (зі змінами) суддівська винагорода суддів установлюється з огляду на розмір базового окладу судді місцевого суду – 30 прожиткових мінімумів, судді апеляційного суду – 50, судді Верховного суду – 75.

  1. Пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону розмір суддівської винагороди суддів, призначених на посаду до прийняття Закону №1402, зменшують порівняно з розміром суддівської винагороди суддям, призначеним після набранням чинності цим Законом.

Тим самим порушується право раніше (до Закону №1402) обраних суддів, захищене статтею 1 Протоколу № 1, статтею 14 Конвенції з прав людини та ч.2 статті 23 Загальної декларації прав людини: «Кожна людина,  без будь-якої дискримінації,  має право  на рівну оплату за рівну працю».

  1. Пункт 24 Прикінцевих та перехідних положень Закону суддям місцевих та апеляційних судів протягом трьох років зменшує розмір базового окладу порівняно з суддями Верховного суду, яким суддівська винагорода виплачується відразу в повному розмірі без обмежень.

Отже, вказана норма свідчить про дискримінацію суддів залежно від рівня суду, що також є порушенням статті 1 Протоколу № 1 в поєднанні зі статтею 14 Конвенції з прав людини.

  1. Стаття 135 Закону № 1402, порівняно з попереднім Законом 2010 року № 2453, розмір посадового окладу судді місцевого суду збільшує з 10 прожиткових мінімумів до 30, а розмір посадового окладу судді Верховного суду — з 13 до 94 (75х1,25), що знову свідчить про нерівне ставлення до суддів і, відповідно, про порушення статті 1 Протоколу № 1 та статті 14 Конвенції з прав людини.

При рівному ставленні до всіх суддів незалежно від інстанції розміри окладів повинні бути збільшені з 10 і 13 прожиткових мінімумів або до 30 і 39 або до 72 та 94.

Крім того, змінено вже усталений, впроваджений всіма попередніми Законами про судоустрій (зокрема і чинною владою) коефіцієнт співвідношення між окладами суддів місцевого та Верховного судів – 1 до 1,3.

Конституційність такого співвідношення встановлена та гарантується  рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року та статтею 22 Конституції України.

Конституційний суд, визнавши, за зверненням Верховного суду України, неконституційним скасування частини другої статті 44 Закону «Про статус суддів», дійшов висновку, що встановлене в ній  співвідношення (1 до 1,6) окладів суддів місцевого та Верховного судів реалізує та утверджує гарантії незалежності суддів. І саме такий  порядок є своєрідним механізмом, що стримує і не допускає значних диспропорцій в оплаті праці суддів різних рівнів.

  1. Застосування регіональних коефіцієнтів – 1, 1, 1, 25 (ч.4 ст.135 Закону) також суперечить ч.2 ст.23 Загальної декларації прав людини, яка забороняє нерівну оплату праці за рівноцінну роботу за будь-якою ознакою. У даному випадку така ознака – це адміністративно-територіальне розміщення місця роботи судді.

Установлення коефіцієнту є лише спробою приховати відверто очевидну дискримінацію суддів місцевих судів, зменшивши різницю у співвідношенні між окладами з 3,1 (10 до 94) до 2,5 (30 до 75).

Отже, зазначені вище норми не можуть вважатися законними в розумінні положень Конвенції з прав людини.

Європейський суд з прав людини, в рішенні у справі «Олександр Волков проти України» (п.169)  вказав,  що вислів «згідно із законом» означає відповідність цього закону  принципові верховенства права.

Тобто відповідність принципам верховенства права – це ознака не тільки судових рішень,  а також законів, указів,  постанов та інших актів, які приймаються органами законодавчої та виконавчої влади.

Конституційний суд України в рішенні N 15-рп/2004 від 2 листопада 2004 року зазначив, що згідно зі статтею  8 Конституції  в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи.

У Рішенні № 9-рп/2012 від 12.04.2012  Конституційний суд проголошує: «Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14 ), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року».

Верховний суд України, оцінюючи пункти 22, 23 та 25 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402, наголосив, що вони є дискримінаційними та суперечать статтям 22 та 24 Конституції України, оскільки судді, маючи єдиний статус, ставляться в нерівне становище (п.4 Пленуму від 01 червня 2016 року).

Таким чином, Верховна рада України, знехтувавши конституційними принципами національної правової системи України та фундаментальними цінностями світового співтовариства, позбавила суддів суттєвої частини їх суддівської винагороди, що є неприпустимим у демократичній державі й не може мати будь-якої легітимної мети.

Відповідно до п.7 ч.2 ст.129 Закону України З'їзд суддів України звертається з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності судів до органів державної влади та їх посадових осіб.

Відповідно до п.1 ч.8 статті 133 Закону  Рада суддів України розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів.

Згідно з п.7 ст.46 Закону № 1402 Пленум Верховного Суду приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів.

Стаття 129 3акону № 1402 передбачає, що З'їзд суддів України приймає рішення, які є обов'язковими для всіх органів суддівського самоврядування (у т.ч. Пленуму Верховного суду) та всіх суддів (у т.ч. суддів, обраних до ВРП та ВККС).

Відповідно до статті 10 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» Уповноважений Верховної Ради України з прав людини вносить пропозиції щодо вдосконалення законодавства про запобігання та протидію дискримінації.

На підставі викладеного прошу включити до порядку денного питання та до проекту рішення з’їзду такі положення.

  1. Звернутися до суб’єктів законодавчої ініціативи з пропозицією внести такі зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII:

1.1. Виключити з Розділу XII «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону № 1402 пункти, 22, 23, 24, 25.

1.2. Виключити зі статті 135 Закону № 1402 частину 4 (щодо регіональних коефіцієнтів).

1.3. Привести частину 3 статті 135 Закону № 1402 у відповідність до досягнутого рівня незалежності та рівності суддів різних інстанцій та встановити розміри посадових окладів суддів у такій пропорції:

1) судді місцевого суду – 1;

2) судді апеляційного суду – 1,1;

3) судді спеціалізованого суду - 1,2;

4) судді Верховного Суду – 1,3.

  1. У разі відхилення пропозиції всіма суб’єктами законодавчої ініціативи або відсутності відповіді від них у встановлений Законом «Про звернення громадян» строк або у разі відсутності від будь-кого з них зустрічної пропозиції щодо поставлених питань, зобов’язати Раду суддів України та суддів Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії, обраних з’їздами суддів, розробити та організувати виконання інших заходів щодо захисту прав, свобод, інтересів суддів, які не суперечать закону і забезпечать ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
  2. Пленуму Верховного Суду на найближчому засіданні розглянути можливість прийняття рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності норм Закону № 1402, вказаних у пп.1.1 – 1.3.
  3. Звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з листом про здійснення передбачених законом заходів щодо припинення дискримінації суддів за ознакою професії та рівня суду, в якому працює суддя.

Пропозиції делегата XIV з’їзду суддів України, судді Господарського суду Миколаївської області О. В. Ткаченка, до ХІV з’їзду суддів України

У пункті 15 Рішення XIV позачергового з’їзду суддів України від 15 березня 2017 року «Про стан здійснення правосуддя та незалежності суддів у 2016 році» передбачено:

«З метою дотримання принципу рівності суддів звернутись до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо необхідності пришвидшення проведення кваліфікаційного оцінювання суддів України та проведення його протягом 2017 року».

Ураховуючи, що принцип рівності суддів продовжує зазнавати порушень, прошу включити вказані нижче  пропозиції до Порядку денного з’їзду, для  прийняття рішення про доповнення пункту 15 або включення цих пропозицій до рішення, яке буде приймати з’їзд, обґрунтовуючи їх нижчевикладеними тезами.

  1. 02 червня 2016 року Верховна рада України прийняла Закон «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII (далі — Закон №1402).

У статті 135 Закону № 1402 встановлено, що базовий розмір посадового окладу суддів місцевого, апеляційного суду та  вищого спеціалізованого, Верховного Суду становить відповідно 30, 50 та 75 прожиткових мінімумів (раніше — мінімальних заробітних  плат).

Стаття 142 Закону № 1402 визначає розмір довічного утримання суддів у відставці.

Проте пункти 22, 23 та 25 Прикінцевих та перехідних положень (Розділ ХІІ) рівень суддівської винагороди та довічного утримання до проходження суддями кваліфікаційного оцінювання зменшили до  розміру, встановленого  Законом «Про судоустрій і статус суддів» 2010 року (далі — Закон 2010 року).

Кваліфікаційне оцінювання запроваджене з метою визначення здатності здійснювати правосуддя, за такими критеріями: компетентність, професійна етика, доброчесність.

До успішного проходження оцінювання судді, які вже здійснюють правосуддя, не вважаються такими, що відповідають цим критеріям. Отже, щодо суддів застосована «презумпція некомпетентності та недоброчесності».

У разі непроходження оцінювання або відмови в його проходженні суддя підлягає звільненню з підстав, не передбачених статтею 126 Конституції України, з позбавленням усіх гарантій незалежності (п. 20 Прикінцевих та перехідних положень (Розділ ХІІ) Закону № 1402).

Голова Департаменту з питань правосуддя та правового співробітництва Генерального директорату з прав людини і верховенства права Ради Європи Ханне Юнкер зазначила, що звільнення суддів унаслідок непроходження ними кваліфікаційного оцінювання може суперечити європейським стандартам (INTERFAX – Україна, 14.12.2015, 12:47)

Верховний Суд України 01 червня 2016 року розглянув проект цього Закону (реєстр. № 4734 від 30 травня 2016 року), внесений на розгляд Верховної Ради України Президентом України та зазначив таке:

«4. Пленум наголошує, що пункти 22, 23 і 25 Прикінцевих та перехідних положень слід виключити із законопроекту як такі, що суперечать статтям 22 та 24 Конституції України. Така позиція обґрунтовується тим, що всі судді мають єдиний статус та єдині для всіх гарантії незалежності, однак відповідно до положень законопроекту ставляться в нерівне правове становище один до одного: дотримання державою гарантій їх незалежності в частині права на отримання суддівської винагороди, щомісячного довічного грошового утримання поставлено в залежність від факту прийняття законопроекту.

Указаними положеннями законопроекту судді, які обрані на посади раніше, аніж ті, що будуть призначені на аналогічні посади з набранням чинності законопроектом як законом, у гарантіях незалежності розрізнені, що суперечить вищезазначеним статтям Конституції України».

Таким чином, Пленум Верховного суду України визнав вказані пункти Перехідних положень Закону неконституційними; такими, що зменшують гарантії незалежності суддів; дискримінаційними — внаслідок порушення принципу рівної винагороди за рівноцінну працю.

  1. Указані пункти Перехідних положень не відповідають також тим цілям, на досягнення яких спрямований Закон.

Мета прийняття Закону України №1402 викладена в Пояснювальній записці від 31.05.2107 до Проекту Закону, наданій Адміністрацією Президента,- ініціатором прийняття Закону.

У Записці  зазначено, що Закон розроблений  на розвиток конституційних норм для забезпечення незалежності судової влади (1), зокрема шляхом її деполітизації, посилення відповідальності судової влади (2) перед суспільством, а також для запровадження належних механізмів кадрового оновлення суддівського корпусу (3).

Однак  вказані цілі прийняття Закону не перебувають у причинно-наслідковому зв’язку із фактичним зменшенням виплати суддівської винагороди, оскільки неможливо забезпечити незалежність суддів влади шляхом скасування їх незалежності.

Єдиним  наслідком такого зменшення є економія частини бюджетних коштів за рахунок гарантій незалежності судової влади.

  1. Відповідно до п. 8 ч. 5 ст. 48 Закону № 1402 однією із складових незалежності судді є належний рівень матеріального забезпечення, тобто суддівської винагороди.

Відповідно до ст.135 Закону суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат.

Базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду — 30 прожиткових мінімумів;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду — 50 прожиткових мінімумів;

3) судді Верховного Суду — 75 прожиткових мінімумів.

Отже, належним — тобто таким, що забезпечує гарантії незалежності суддів, є саме базовий розмір окладу суддів  — 30,50 та 75 прожиткових мінімумів відповідно.

Проте пункт 24 Перехідних положень Закону зменшує базові оклади суддів місцевих та апеляційних судів до 01 січня 2020 року (у 2017 році — відразу на 50%).

Суддям Верховного суду базовий оклад не зменшується.

Таке зменшення гарантій незалежності частини суддів є, окрім порушення Конституції України, порушенням їх права мирно володіти майном, у розумінні статті 1 Конвенції з прав людини.

Крім того, різне ставлення до суддів першої та другої інстанції, порівняно з  суддями Верховного суду, свідчить про дискримінацію за ознакою рівня суду, в якому працює суддя, тобто порушуються норми статті 14 Конвенції з прав людини.

Нерівне ставлення до суддів різних інстанцій (дискримінація), запроваджене в  цих пунктах Перехідних положень, суперечить також змісту  п. 3.7 Пояснювальної записки  Адміністрації Президента від 31.05.2107 до Закону № 1402, в якій передбачено  рівне ставлення до суддів усіх інстанцій у частині поступового підвищення розміру посадових окладів.

  1. У п. 3.7 «Покращення фінансування суддів та системи правосуддя» Пояснювальної записки від 31.05.2107 до Закону №1402 також зазначено, що закріплення більш суворих норм щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та спрощення процедури їх звільнення запроваджується з одночасним підвищенням рівня грошового забезпечення суддів.

Проте якщо більш суворі норми та спрощення процедури звільнення запроваджуються до всіх суддів в однаковій мірі, то при покращенні фінансування - підвищенні окладів суддів, допущені значні диспропорції залежно від рівня суду, в якому працює суддя.

Так, ставка прожиткового мінімуму (мінімальної зарплати) в окладах суддів у статті 135 Закону № 1402 порівняно зі статтею 129 Закону “Про судоустрій і статус суддів” 2010 року збільшується:

 суддям місцевого суду — з 10 до 30;

суддям апеляційного суду — з 11 до 50;

суддям Верховного суду — з 13 до 75 (з регіональним коефіцієнтом до 94).

Однак таке непропорційне збільшення, а особливо під час порівняння окладів суддів місцевих судів і Верховного суду, свідчить не тільки про дискримінацію суддів, але не відповідає вже встановленому рівню незалежності суддів у частині суддівської винагороди.

Неконституційність такої диспропорції була визнана у рішенні Конституційного суду від 22 травня 2008 року.

Одним із перших Законів, що регулював правовідносини в сфері судочинства в Україні,  був Закон «Про статус суддів» № 2862-ХІІ.

Відповідно до частини другої статті 44 цього Закону коефіцієнт співвідношення окладу судді першої інстанції суду до окладу судді Верховного суду та до окладу Голови Верховного суду встановлювався не менше ніж – 1 до 1,6 та 1 до 2 відповідно.

Конституційний суд України в Рішенні від 22 травня 2008 року у справі N 10-рп/2008, надаючи правову оцінку частини другої статті 44 Закону «Про статус суддів», дійшов висновку, що саме таке співвідношення в розмірі окладів суддів запроваджене для реалізації і утвердження гарантій незалежності суддів. І цей порядок є своєрідним механізмом, що стримує і не допускає значних диспропорцій в оплаті праці суддів різних рівнів.

Наступний закон України «Про судоустрій і статус суддів» (№ 2453, 2010 рік) встановив такий коефіцієнт співвідношення посадових окладів суддів:

1) судді місцевого суду — 1;

2) судді апеляційного суду — 1,1;

3) судді Вищого спеціалізованого суду —1,2;

4) судді Верховного Суду України — 1,3.

Отже, в цьому Законі, продовжено розвиток конституційних норм й досягнуто ще більшого рівня незалежності та рівності суддів різних інстанцій (з 1 -1,6 до 1-,3), який згідно зі ст. 22 Конституції України не може бути зменшений.

Проте у частині 3 статті 135 Закону № 1402, в порушення вже досягнутого рівня незалежності, встановлено посадові оклади в розмірах, що призвели до суттєвих диспропорцій у матеріальному забезпеченні суддів судів різних рівнів.

Наразі співвідношення між розміром окладів судді місцевого суду та Верховного суду становить 10 до 75, а з урахуванням регіонального коефіцієнта (частина 4 статті 135 Закону) — 10 до 94, тобто розмір окладу судді Верховного суду більше ніж розмір окладу судді місцевого суду майже в десять разів.

І лише після 01 січня 2020 року (за умови, якщо чинний чи наступний склад Верховної ради України не скасує «поступове підвищення покращення фінансування») це співвідношення буде становити 2,5 (30 до 75), а з урахуванням регіонального коефіцієнта — 3,1 (30 до 94), замість досягнутого рівня 1,3.

Таке співвідношення є очевидною і відвертою дискримінацією суддів місцевих судів і  не може мати ніякої  правомірної та об’єктивно обґрунтованої мети.

Щодо застосування регіональних коефіцієнтів (частина 4 статті 135 Закону), то ці «радянські рудименти»  в оплаті праці  не можуть і не  повинні застосовуватися принаймні з тих підстав, що в Україні не існує «регіонального» судочинства. Застосування таких коефіцієнтів свідчить про спробу надання вигляду законності дискримінаційній різниці в оплаті  праці суддів.

  

  1. Дискримінація суддів, а також порушення їх немайнових прав відбуваються не тільки в частині позбавлення гарантій незалежності, а і в інших формах.

 Ніхто не повинен зазнавати такого поводження і покарання, що принижує його гідність, а також посягає  на його честь та репутацію (ст.ст. 5, 12 Загальної декларації прав людини; ст.ст. 7, 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права).

 Судді, як і інші громадяни України і навіть особи без громадянства, мають право на повагу до честі, гідності та ділової репутації.

 Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової  репутації.

 Зокрема, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи  в  очах  оточуючих, яка    ґрунтується   на   відповідності   її   діянь   (поведінки) загальноприйнятим  уявленням  про  добро  і  зло,  а  під  діловою репутацією  фізичної  особи  розуміється  набута  особою суспільна оцінка  її  ділових  і  професійних  якостей (п. 4 Постанови Пленуму ВС України N 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист  гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»)

 Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація,  поширена  про особу,  вважається недостовірною,  якщо особа,  яка  її  поширила,  не  доведе  протилежного (презумпція добропорядності) (п.15 Постанови Пленуму N 1 від 27.02.2009).

 Визнання  в  Законі всіх суддів України недоброчесними та некомпетенними до  часу проходження оцінювання порушує презумпцію добропорядності й посягає на ділову репутацію кожного окремого судді та створює щодо всіх суддів напружену, ворожу, образливу та зневажливу атмосферу в суспільстві.

 Відповідно до статті п. 7 ч. 1 ст. 1, ст. 5 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», створення стосовно певної  групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери є однією з форм дискримінації — утиском.

 

  1. Згідно з пунктом 11 4 Рекомендації CM / Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи зовнішня незалежність не є прерогативою чи привілеєм, наданим для задоволення власних інтересів суддів. Вона надається в інтересах верховенства права та осіб, які домагаються й очікують неупередженого правосуддя. Незалежність суддів слід розуміти як гарантію свободи, поваги до прав людини та неупередженого застосування права. Неупередженість та незалежність суддів є необхідними для гарантування рівності сторін перед судом.

 Однією з  вимог Стаття 6 Конвенції з прав людини є право на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо їх прав та обов'язків.

 Згідно з  Перехідними положеннями Закону судді до проходження кваліфікаційного оцінювання не можуть вважатися доброчесними та професійно кваліфікованими та знаходяться під загрозою звільнення за непроходження чи відмову від оцінювання.

 Отже розгляд справ суддями, що не пройшли оцінювання, самостійно чи у складі колегії,  не може вважатися розглядом справи незалежним і безстороннім судом.

 Таким чином, допуск таких суддів до здійснення правосуддя порушує права громадян України на справедливий суд.

 Відповідно до п. 5 частини 1 та частини 2 статті 73 Закону «Про Вищу раду правосуддя» зазначено, що Вища рада правосуддя з метою забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя звертається до суб'єктів права законодавчої ініціативи із пропозиціями щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.

 Вища рада правосуддя вживає заходів, що визначені у частині першій цієї статті, з власної ініціативи, за зверненням судді, судів, органів та установ системи правосуддя.

 Відповідно до статті 10 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»  Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у рамках здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина та захистом прав кожного на території України і в межах її юрисдикції запобігає будь-яким формам дискримінації та здійснює заходи щодо протидії дискримінації, а саме: вносить пропозиції щодо вдосконалення законодавства про запобігання та протидію дискримінації, застосування та припинення позитивних дій.

 На підставі викладеного прошу включити до порядку денного питання щодо доповнення пункту 15 Рішення XIV з’їзду суддів від 15 березня 2017 року (або включення до проекту рішення, яке буде приймати з’їздом)  абзацом такого змісту:

 Звернутися до Вищої ради правосуддя  та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо надання суб’єктам законодавчої ініціативи - Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України пропозиції про звернення з законодавчою ініціативою стосовно внесення таких змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII.

 1.Виключити з Розділу XII «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» пункти 20, 22, 23, 24, 25.

 2.Виключити із статті 135 Закону частину 4 (щодо регіональних коефіцієнтів).

 3.Привести частину 3 статті 135 Закону у відповідність до досягнутого рівня незалежності та рівності суддів та встановити розміри посадових окладів суддів у такій пропорції (незалежно від того, який з окладів – судді місцевого або Верховного судів (30 чи 94) буде взятий за базовий):

 1) судді місцевого суду – 1;

 2) судді апеляційного суду – 1,1;

 3) судді спеціалізованого суду - 1,2;

 4) судді Верховного Суду – 1,3.

 

  1. Раді суддів здійснювати контроль за виконанням Рішення з’їзду в строки, встановлені у чинному законодавстві. Про хід виконання повідомляти на офіційному веб-сайті Ради суддів.

 Пропозиції делегата XIІІ з’їзду суддів України, судді Господарського суду Миколаївської області О. В. Ткаченка, до ХІІІ з’їзду суддів України

 1.

25 січня 2013 р. Рішенням Ради суддів України №1 було погоджено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо зміцнення гарантій незалежності суддів).

В зазначеному проекті Радою суддів були визначені гарантії незалежності судової влади, порушеної Законом України «Про судоустрій і статус суддів»

Також Радою було вирішено звернутися  до Кабінету Міністрів України, народних депутатів України – членів Комітету з питань верховенства права та правосуддя, як суб’єктів законодавчої ініціативи, з пропозицією підтримати та внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо зміцнення гарантій незалежності суддів).

Проте про наслідки виконання цього рішення невідомо.

 Постановою ВР України від 27 лютого 2014 року № 799-VII було затверджено Програму діяльності Кабінету Міністрів України (Відомості Верховної Ради, 2014, № 15, ст.330), однією з цілей якої було зазначено:

«Забезпечення справедливого правосуддя.  Відновлення зруйнованих "судовою реформою" 2010р. гарантій самостійності судової влади та незалежності суддів.»

 Враховуючи, що з’їзд суддів є найвищим органом самоврядування, однією з основних завдань якого є захист прав суддів, прошу підтримати пропозицію про включення до порядку денного питання щодо встановлення переліку зруйнованих всіма судовими реформами гарантій незалежності суддів, починаючи з 1994року до наступного часу.

Звернутися з встановленими переліком до Президента, Верховної ради та Кабінету Міністрів з наданням їм конкретного строку, наприклад в межах місяця, для отримання відповіді.

У разі згоди з наданими переліком Раді суддів узгодити заходи щодо поновлення зруйнованих гарантій, починаючи не пізніше з наступного 2016року.

У разі незгоди, ненадання відповіді у встановлений строк або відписок застосувати передбачені законом і встановлені на 13 з’їзді суддів заходи.

  

2.

Протягом усіх років незалежності України іншими гілками влади систематично порушувались гарантії незалежності судів, внаслідок чого Пленум Верховного суду звертався  до Конституційного суду для відновлення цих гарантій.

Проте таке звернення залежить тільки від волевиявлення суддів Верховного суду, іншим суддям невідомий зміст такого звернення, іноді звернення не відповідають вимогам закону (на думку Конституційного суду), внаслідок чого Конституційний суд не розглядає такі звернення в певній частині.

До того ж і самі рішення Конституційного суду інколи потребують роз’яснення, яке може отримати тільки Верховний суд.

Враховуючи, що Рада суддів не є суб’єктом звернення до Конституційного суду, але відповідно до ст.123 Закону "Про судоустрій і статус суддів" з'їзд суддів України приймає рішення, що є обов'язковими для всіх органів суддівського самоврядування та всіх суддів, прошу підтримати пропозицію про включення цього питання для обговорення на з’їзді суддів і прийняття такого рішення:

Зобов’язати  Голову Верховного суду України за поданням Ради суддів України скликати Пленум Верховного суду для вирішення питання про звернення до Конституційного суду щодо захисту конституційних прав суддів та звернення про надання роз’яснення прийнятих ним рішень.

Обов’язково запрошувати на засідання Пленуму представників Ради суддів України.

Публікувати на сайті Верховного суду текст звернення Пленуму Верховного суду до Конституційного суду(або відмову чи відкладення такого звернення) і стенограму засідання Пленуму з цього питання.

 

3.

Законом "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що для  вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування - самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями.

Організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, ради суддів, конференції суддів, з'їзд суддів України.

Проте безпосереднє волевиявлення кожного з суддів буде вірніше відображати думку суддівського корпусу з того чи іншого питання.

Отже, прошу підтримати пропозицію про включення цього питання для обговорення на з’їзді судді і прийняття такого рішення:

Доручити Раді суддів України розробити порядок прийняття органами самоврядування рішень шляхом опитування всіх суддів.

 

4.

Від ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів надходять рекомендації щодо складання кошторису, які повинні обов’язково виконуватися керівництвом суду.

Проте рада зборів суддів може не погодитись з рішенням голови суду.

Згідно з Законом України "Про судоустрій і статус суддів" до питань внутрішньої діяльності судів належать також питання  участі у визначенні потреб фінансового забезпечення судів та контроль за додержанням установлених нормативів такого забезпечення.

Отже пропоную доручити Раді суддів визначитись  в якому обсязі і у якій формі збори суддів можуть брати участь в бюджетному процесі кожного окремого суду.

А також, у разі якщо рішення зборів з цього питання не співпадає з вказівками ДСА та голови суду, - яким чином судді або окремий суддя  може захисти свої права у разі незгоди з підписаним головою суду кошторисом.

 

5.

 

Найбільшу кількість в судовій системі складають судді місцевих судів. Також щодо них розглядається найбільша кількість матеріалів у Вищий кваліфікаційній комісії суддів та Вищий раді юстиції.

Отже відсутність представників місцевих судів у вказаних органах не буде сприяти повному і об’єктивному прийняттю рішень цими органами.

Таким чином, враховуючи, що  законом не передбачено обмежень щодо встановлення квот для обрання членів ВККС та ВРЮ і Порядок здійснення суддівського самоврядування визначається органами суддівського самоврядування, прошу підтримати пропозицію про включення цього питання для обговорення на з’їзді судді і прийняття такого рішення:

З’їздом суддів України призначаються до складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої раді юстиції України не менше ніж по одному судді з місцевих загальних, адміністративних та господарських судів.

Положення діє для наступного призначення складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої раді юстиції України.

 

6.

 Доповнити Регламент у відповідних пунктах щодо призначення чи обрання на посади до ВККС, ВРЮ, РС та КС обов’язковість подання реєстраційні номера рішень, в який він брав участь  як суддя, по справам з правовідносин, що регулюються Законами України щодо гарантій незалежності суддів (за наявності).

 

  1. Доручити Раді суддів розробити порядок (с подальшим затвердженням вищим органом суддівського самоврядування) відзиву осіб призначених чи обраних від суддів на посади до ВККС, ВРЮ, РС та КС або висловлення їм недовіри.

 

 

Пропозиції делегата XIІ з’їзду суддів України, судді Господарського суду Миколаївської області О. В. Ткаченка, до ХІІ з’їзду суддів України

 

Пропозиції до проектів

Регламенту з’їзду суддів України,

Регламенту призначення та звільнення суддів Конституційного Суду України з посад за квотою з’їзду суддів України.

 

1.

25 січня 2013р. Рішенням Ради суддів України №1 було погоджено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо зміцнення гарантій незалежності суддів).

В зазначеному проекті Радою суддів були визначені гарантії незалежності судової влади, порушеної Законом України «Про судоустрій і статус суддів»

Також Радою було вирішено звернутися  до Кабінету Міністрів України, народних депутатів України – членів Комітету з питань верховенства права та правосуддя, як суб’єктів законодавчої ініціативи, з пропозицією підтримати та внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо зміцнення гарантій незалежності суддів).

Проте про наслідки виконання цього рішення невідомо.

 

Постановою ВР України від 27 лютого 2014 року № 799-VII було затверджено Програму діяльності Кабінету Міністрів України (Відомості Верховної Ради, 2014, № 15, ст.330), однією з цілей якої було зазначено:

«Забезпечення справедливого правосуддя.  Відновлення зруйнованих "судовою реформою" 2010р. гарантій самостійності судової влади та незалежності суддів.»

 

Враховуючи, що з’їзд суддів є найвищим органом самоврядування, однією з основних завдань якого є захист прав суддів, прошу підтримати пропозицію про включення до порядку денного питання щодо встановлення переліку зруйнованих "судовою реформою" 2010 р. гарантій самостійності судової влади та незалежності суддів та прийняття рішення про звернення до Президента України, Верховної ради, Кабінету Міністрів та політичних партій, які будуть брати участь у виборах, для отримання конкретної відповіді, які гарантій незалежності суддів вони вважають порушеними та яким чином і в які строки ці гарантії будуть відновлені.

У разі прийняття рішення, Доручити Раді суддів України отримати відповідь на звернення  та ознайомити з нею всіх суддів для прийняття рішення, щодо подальших дій для захисту гарантій самостійності судової влади та незалежності суддів.

Перелік таких дій затвердити на наступному засіданні з’їзду суддів, яке призначити після отримання таких відповідей або у разі неотримання у певний строк.

2.

 

Для удосконалення форм і заходів захисту своїх прав в майбутньому, якщо виникне таке необхідність:

Доручити Раді суддів України Вивчити і опублікувати на сайті досвід органів суддівського самоврядування демократичних країн щодо захисту своїх прав.

 

3.

Протягом усіх років незалежності України іншими гілками влади систематично порушувались гарантії незалежності судів, внаслідок чого Пленум Верховного суду звертався  до Конституційного суду для відновлення цих гарантій.

Проте таке звернення залежить тільки від волевиявлення суддів Верховного суду, іншим суддям невідомий зміст такого звернення, іноді звернення не відповідають вимогам закону (на думку Конституційного суду), внаслідок чого Конституційний суд не розглядає такі звернення в певній частині.

До того ж і самі рішення Конституційного суду інколи потребують роз’яснення, яке може отримати тільки Верховний суд.

Враховуючи, що Рада суддів не є суб’єктом звернення до Конституційного суду, але відповідно до ст.123 Закону "Про судоустрій і статус суддів" з'їзд суддів України приймає рішення, що є обов'язковими для всіх органів суддівського самоврядування та всіх суддів, прошу підтримати пропозицію про включення цього питання для обговорення на з’їзді суддів і прийняття такого рішення:

Зобов’язати  Голову Верховного суду України за поданням Ради суддів України скликати Пленум Верховного суду для вирішення питання про звернення до Конституційного суду щодо захисту конституційних прав суддів та роз’яснення прийнятих ним рішень.

Публікувати на сайті Верховного суду текст звернення Пленуму Верховного суду до Конституційного суду і протоколу засідання Пленуму з цього питання.

 

4.

На сайті Раді суддів України не заповнено вкладку «Робочі матеріали засідань», що унеможливлює ознайомлення суддів із відомостями, яким чином кожний з членів Ради суддів або інших запрошених осіб висловлюється по тому чи іншому питанню.

Отже для вдосконалення роботи Ради суддів і підвищення відкритості її діяльності, прошу підтримати пропозицію про включення цього питання для обговорення на з’їзді суддів і прийняття такого рішення:

Зобов’язати Раду суддів України публікувати на сайті всі матеріали діяльності, включаючи тексти протоколів засідань.

 

5.

Відповідно до статті 113,114 Закону "Про судоустрій і статус суддів" для  вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування - самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями.

Організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, ради суддів, конференції суддів, з'їзд суддів України.

Проте безпосереднє волевиявлення кожного з суддів буде вірніше відображати думку суддівського корпусу з того чи іншого питання.

Отже, прошу підтримати пропозицію про включення цього питання для обговорення на з’їзді судді і прийняття такого рішення:

Доручити Раді суддів України протягом 3-х місяців(або інший термін)  разом з Державною судовою адміністрацією розробити порядок прийняття органами самоврядування рішень шляхом опитування всіх суддів, із застосовуванням інформаційних технологій.

Про результати виконання повідомляти на сайті Ради суддів.

 

6.

Протягом всього існування судової системи не перестає бути актуальним питання матеріального забезпечення працівників (не суддів) місцевих та апеляційних судів.

Отже, для можливого поліпшення такого становища та враховуючи, що відповідно до ст.123 Закону "Про судоустрій і статус суддів" з'їзд суддів України приймає рішення, що є обов'язковими для всіх органів суддівського самоврядування та всіх суддів, прошу підтримати пропозицію про включення цього питання для обговорення на з’їзді судді і прийняття такого рішення:

Доручити головним розпорядниками коштів судової системи – Конституційному суду, Верховному суду, Вищим спеціалізованим судам та ДСА України, разом з представниками Ради суддів України, при підготовці та розгляді Державного бюджету України на 2015рік, забезпечити фінансування оплати праці працівників всіх судів, в частині надбавок і премій, в однаковому відсотковому відношенні до сум, на які вони нараховуються, але не менше ніж у попередніх роках.

Зобов’язати Раду суддів висвітлювати на сайті всі події  щодо вказаної процедури, включаючи письмові та усні відповіді учасників бюджетного процесу.

 

7.

Від ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів надходять рекомендації щодо складання кошторису, які повинні обов’язково виконуватися керівництвом суду.

Проте рада зборів суддів може не погодитись з рішенням голови суду.

Згідно з п.3 ч.4 ст.113 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" до питань внутрішньої діяльності судів належать також питання  участі у визначенні потреб фінансового забезпечення судів та контроль за додержанням установлених нормативів такого забезпечення.

Отже пропоную з’їзду визначитись  в якому обсязі і у якій формі збори суддів можуть брати участь в бюджетному процесі.

А також, у разі якщо рішення зборів з цього питання не співпадає з рішенням ДСА та голови суду, - яким чином судді або окремий суддя  може захисти свої права у разі незгоди з рішенням голови суду.

 

8.

 

Найбільшу кількість в судовій системі складають судді місцевих судів. Також щодо них розглядається найбільша кількість матеріалів у Вищий кваліфікаційній комісії суддів та Вищий раді юстиції.

Отже відсутність представників місцевих судів у вказаних органах не буде сприяти повному і об’єктивному прийняттю рішень цими органами.

Таким чином, враховуючи, що  законом не передбачено обмежень щодо встановлення квот для обрання членів ВККС та ВРЮ і Порядок здійснення суддівського самоврядування визначається органами суддівського самоврядування, прошу підтримати пропозицію про включення цього питання для обговорення на з’їзді судді і прийняття такого рішення:

З’їздом суддів України призначаються до складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої раді юстиції України не менше ніж по одному судді з місцевих загальних, адміністративних та господарських судів.

Положення діє для наступного призначення складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої раді юстиції України.

 

9.

 

Частиною другої статті 127 Закону України "Про судоустрій і статус суддів",  у редакції Закону України  від 08.04.2014 р. N 1188-VII, встановлені квоти щодо кількості у складі Ради суддів України суддів з місцевих, апеляційних, Вищих та Верховного судів.

Пропоную застосувати такий же принцип до складу Рад суддів загальних судів, господарських судів та  адміністративних судів і прийняти рішення в такий редакції:

 

«1. У період між конференціями суддів функції суддівського самоврядування виконує відповідна рада суддів.

  1. У системі судоустрою утворюються і діють відповідно до системи судів рада суддів загальних судів, рада суддів господарських судів, рада суддів адміністративних судів.
  2. До рад суддів входять по 11 суддів, обраних відповідними конференціями суддів, з яких:

 

1) п’ять  суддів, які є делегатами від місцевих судів;

 

2) три судді, які є делегатами від адміністративних судів;

 

3) два судді, які є делегатами від вищих спеціалізованих судів;

 

4) один суддя Верховного Суду України.

 

Судді від місцевих та апеляційних судів обираються з числа делегатів судів, представники яких не входили до складу ради з часу прийняття Закону.

Обрання відбувається з числа вказаних судів шляхом випадкового вибору або в алфавітному порядку.

Привести склад суддів у відповідності до цього рішення протягом 30 днів (або у інший розумний термін) після затвердження рішення з’їздом суддів.»

 

10.

 

Доповнити п.2.5 Регламенту призначення та звільнення суддів Конституційного Суду України з посад за квотою з’їзду суддів України:

 

2.5.      Особи, які претендують на посаду судді Конституційного Суду України, подають до З’їзду, через Раду суддів України, такі документи:

-           реєстраційні номера рішень, в який він брав участь  як суддя, по справам з правовідносин, що регулюються Законами України щодо гарантій незалежності суддів (за наявності).

 

 

Викласти абзац 2 п.6.4. РЕГЛАМЕНТУ з’їзду суддів України в такій редакції:

Делегат З’їзду має право на повторний виступ з одного й того ж питання після виступу з цього питання усіх делегатів або інших запрошених осіб.